
Олександр Лук’янов дав інтерв’ю для журналу «Security UA»
Security UA: Олександр Олексійович, перше і найважливіше питання, яке хвилює нас: чи вплинув в позитивну сторону фактор проведення Євро-2012 на розвиток української індустрії безпеки?
Олександр Лук’янов: Вплинув, і дуже позитивно. Вперше на ринку України ми і багато інших компаній зіткнулися з необхідністю проектувати і реалізовувати проекти не в стандартному українському режимі, а в абсолютно європейському розумінні цього слова, і стосувалося це всіх систем.
Вперше були реалізовані новітні, виключно цифрові рішення зарубіжних брендів – вони їх, в хорошому сенсі, проштовхували і апробували, щоб отримати хороші референції – а нам вдалося всі ці рішення інтегрувати. Також вперше, завдяки тому, що європейська футбольна федерація строго відстежує чистоту лейбла «Стадіон УЄФА», на об’єктах були сконцентровані зусилля західних проектантів, що мають глибокий досвід, і декількох груп західних консультантів, які були найняті урядом, щоб мінімізувати можливі помилки в інфраструктурі, до якої входить і безпека.
У Львові, наприклад – а саме львівський стадіон викликав особливі побоювання у організаторів Турніру, – на фінішному етапі при підготовці до підписання протоколу про готовність в таких групах взяли участь понад 40 найнятих УЄФА технічних експертів з Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі. І вони фактично виконували функцію технагляду – перевіряли і контролювали хід робіт, відповідність технічних характеристик і параметрів; проводили аудит проектних рішень і вимагали підтвердження всіх режимів – останні півтора місяці перед матчами ми тестували всі системи щодня.
S.UA: Так що ж це таке – норми УЄФА, на які все посилалися? Як вони кореспондуються з європейськими стандартами і в’яжуться з українськими нормами?
О.Л.: Де-факто – це вимоги, де-юре – рекомендації, так званий «green book». Причому, дуже динамічні. Ці рекомендації перевидаються 2 рази в рік, і в кожній наступній редакції нові положення додаються, а старі – посилюються. Але при цьому «підвищення планки» не тільки детально аргументується, аж до конкретних рішень, але і показується «сорочка» зсередини. Крім того, надається можливість «помацати руками» будь-яку систему на будь-якому об’єкті – будь-то в Німеччині, Іспанії, Голландії або Румунії. Адже кожен стадіон має свої особливості – по спеціалізації, площі, геометрії, звуку. На НСК, наприклад, до вимог УЄФА додалися вимоги Міжнародної федерації легкої атлетики, і це вводило додаткові вимоги до пасивних мереж телетрансляції, до світла і звуку, до банерному полю і т.д. А посилення вимог УЄФА стосувалося і систем пожежної безпеки, і систем контролю доступу, в т.ч., турнікетної частини, і відеоспостереження, вентиляції, кондиціонування і ряду інших систем. В УЄФА існує окрема служба, очолювана Марком Тіммером, і спуску вона нікому не дає.
У Львові під тиском УЄФА була реалізована система раннього виявлення дефектів будівельних конструкцій покрівлі, несучих металевих і залізобетонних конструкцій.
Ви знаєте – ця система відстежує параметри міцності, вібрації і т.п. Так, фахівці УЄФА в досить жорсткій формі вимагали реалізувати цю дорогу систему на львівському стадіоні, хоча на НСК, до речі, ця система, з фінансових міркувань, до сих пір не створена.
S.UA: А як сюди вписувалися українські норми, зокрема, протипожежні?
О.Л.: За багатьма позиціями, завдяки тому, що в Україні років 7-8 назад почали впроваджуватися EN-івські норми, ми виглядали гідно. Є, звичайно, національні виправлення, але тут ми разом із західними консультантами вирішили в такий спосіб: якщо українські норми жорсткіші, працюємо за українськими; якщо жорсткіші європейські – то за європейськими.
Як приклад – у Києві за пропозицією німецьких проектантів було посилено вогнезахист на складках трибун шляхом реалізації водоповітряної системи пожежогасіння. Інспекція техногенної безпеки погодила цей додаток, хоча в нормах на цей рахунок нічого не сказано. Пізніше це рішення було застосовано і у Львові. В цілому, Інспекція «палиці в колеса» не тільки не вставляла, але і, навпаки, чим могла – допомагала.
S.UA: По протипожежним дверям і воротам: за нашою інформацією, на момент передачі НСК «Олімпійський» в управління УЄФА роботи по монтажу протипожежних перешкод офіційно не були здані. Що можете сказати з цього питання?
О.Л.: Дверима і воротами, так само як і вогнезахист, ми не займалися. Двері були встановлені, а як і що – я не в курсі; це було в компетенції генерального підрядника.
S.UA: Не можу не поставити питання по пожежі при відкритті НСК і тисняві біля турнікетів на перших двох матчах?
О.Л.: Пожежа виникла через чиюсь дурість і за збігом обставин. З ранку в день відкриття йшов дощ, а на компресійному кільці – там же, де були встановлені феєрверки – одна німецька компанія монтувала дороге акустичне та оптичне обладнання. Німці, щоб захистити своє обладнання, накрили його плівкою, сподіваючись до відкриття стадіону цю плівку зняти. Але о 15 годині наші силові структури, чекаючи перших осіб, провели «зачистку», заблокувавши підйомні механізми, і ніхто, відповідно, наверх піднятися не зміг. Ми – як відчували – запаслися вогнегасниками, і ними представники тих самих силових структур загасили пожежу. Але великої небезпеки там не було – до конструкції мембрани було далеко, та й сама мембрана вогнестійка.
За турнікети – спочатку мала місце помилка німецьких проектантів: не були передбачені розділові бар’єри для потоків людей. Плюс стюарди не були належним чином навчені – замість того, щоб допомагати вболівальникам при проході зчитувати код, вони швиденько ретирувалися за огорожу; хоча, зрозуміти їх можна – стюарди боялися за своє життя. До слова, через кілька днів був матч у Львові, і там ці проблеми вже були вирішені. До того ж, звичайно, більше поліції запустили по периметру стадіону.
Щоб ви розуміли, люди від УЄФА мовчки і неупереджено всі подібні події документують; може, коли-небудь це відео десь і спливе. Так ось, при тисняві біля турнікетів було помічено, що там організованим чином формувалися великі групи уболівальників, які дружно за 5 хвилин до початку матчу пішли на «штурм», – можливо, щоб потрапити на стадіон без квитків. Можливо, вони мали і інші мотиви. Так чи інакше, але під час матчів Євро проблем з турнікетами не було ніяких.
S.UA: Ну, будемо вважати, що цікавість «жовтої преси» ми задовольнили. Розкажіть, будь ласка, про фірми, які ви брали на субпідряд. Як ви їх підбирали, як вони впоралися?
О.Л.: На субпідрядці у нас було близько 15 компаній, з них 5 – з систем безпеки. Вибирали просто: а) тих, хто вміє працювати; б) хто хоче працювати. Були такі, що хотіли, але не вміли, а були – і навпаки. Всі розуміли, що з фінансуванням можуть бути перебої. Власне, так і вийшло – великі обсяги робіт доводилося виконувати за рахунок своїх резервів, місяцями чекаючи оплати.
У цій ситуації не можу не сказати найтепліші слова подяки своїм субпідрядникам – керівникам фірм і їх колективам. У Львові основний тягар виніс на собі «ДЕОС РЕЛІЗ» і, в меншій мірі, «Галкомплект»; в Донецьку – колективне підприємство «Захист», яке, свого часу, набуло неоціненний досвід на «Донбас-Арені», і «БлагосІнжінірінг»; в Києві – «Аванкард» і «Нова основа» – остання фірма була для мене приємним відкриттям в пожежному сегменті.
Не можу не сказати і про своїх співробітників. З вересня минулого року компанія перейшла в режим «24 години 7 днів на тиждень». Про вихідні всі забули. Люди не бачили своїх сімей тижнями і місяцями. Графік був такий, що багато речей робилися паралельно: ввечері поклали бетон – вранці вже кабель, лотки. А у Львові світло і звук робили одночасно з ходовим містком: монтажники робили 5-метрову секцію, а ми тут же кріпили своє обладнання. Плюс нескінченні комісії – по охороні праці, КРУ, прокуратури, – деякі роботи зупинялися до з’ясування якихось обставин. А тут же – планерки і протокольні наради УЄФА – доводилося весь час щось доводити, коментувати, виправдовуватися.
S.UA: А що, Ви думаєте рухало людьми? Патріотизм, престиж, зарплата?
О.Л.: Давайте опустимося до рівня реального життя. У людей був колосальний моральний стимул – це робота із західними проектантами. Євро-2012 стрімко підвищила їх професійний рівень. Кілька проектантів в нашій компанії почали впевнено говорити по-англійськи на професійні теми. Хоча, звичайно, ми поміняли підходи в матеріальному стимулюванні, і тих співробітників, що місяцями не були вдома, ми не могли не заохотити.
S.UA: Що саме, в професійному плані, отримали Ваші співробітники, чого іншим поки не дано?
О.Л.: Об’єкти Євро завершені – ну, скажімо так, залишилася лише деяка другорядна «недоробка». Почнуться інші проекти, з іноземними інвестиціями. Ринок все більше буде стикатися з такими термінами і абревіатурами, як FM Global, VdS, British Standart. Наприклад, будівельники «підмахнуть» контракт, де написано, що всі роботи повинні бути виконані по FM Global, не знаючи, що це веде до збільшення вартості всіх робіт на 20-25%. Такий пункт контракту боляче вдарить по генпідряднику і, автоматом, – по ліцензіату. Так досвідчений співробітник відразу поцікавиться – кому ми будемо здавати систему – голландському, австрійському або англійської страховому експерту? А недосвідчений зробить, як завжди, і потім зіткнеться з ситуацією, коли його змусять переробити спринклери, мовляв, не та щільність; або сигналізація не так «обв’язана», або сертифікатів немає на no-name обладнання, куплене в Одесі на 7-му кілометрі, а потрібен сертифікат VdS. І так далі.
На жаль, на будівельному ринку у нас непоінформованість, а в ряді випадків і безграмотність, і деякі інвестори цим безсоромно користуються. Тому наші проектанти та інженери повинні йти врівень з європейськими, щоб не потрапляти в смішні ситуації.
А ще я б сказав про системну інтеграцію. Сьогодні недостатньо мати проектанта, який вміє проектувати спринклерне пожежогасіння – це півсправи, може навіть, 30%. Ми відчули згубність того, коли проектант бачить тільки свій «кубик», а далі йому діла немає. А мова повинна йти про взаємозв’язок всіх систем. А взаємозв’язок – це не є системою пожежної диспетчеризації, – це, насправді, глибока системна інтеграція. І наші люди такий досвід отримали.
S.UA: А який досвід отримали Ви, як топ-менеджер?
О.Л.: Для себе переконався в практичній важливості стандартів ISO. Не секрет, що багато, в тому числі, колись і я, підходять до системи управління якістю досить формально. На таких об’єктах, як стадіони і аеропорти, без ISO – просто смерть! Бували випадки, коли на будівельному майданчику «гуляли» до 15 версій одного і того ж проекту. При інтеграції з’ясовується: сантехніки поставили унітаз по одному проекту, трубу вивели за іншим проектом, а стіни вже забетонували і плитку поклали …
Ще я зрозумів, що системну інтеграцію повинні здійснювати не фахівці з вентиляції та кондиціювання або фахівці з загального ладу – цим, в першу чергу, повинні займатися оператори ринку систем безпеки. Але їх треба цьому вчити; звичайно, не всіх – а тільки тих, кому це дійсно цікаво.